Кіцманська СІЧ - 11 Лютого 2013 - Старе місто

КІЦМАНЬ 600

Головна » 2013 » Лютий » 11 » Кіцманська СІЧ
17:58
Кіцманська СІЧ

 

КІЦМАНСЬКА "СІЧ"

 

1902 році у Кіцмані було піднято малиновий прапор першої на Буковині "Січі", яка виявила прагнення селян бути козаками - вільними людьми на вільній землі.

 

 

Зруйнована царським військом 1775 року Запорозька Січ стала для українців символом козацької слави і волі. Наприкінці ХІХ ст. ідея відродження Січі дещо несподівано виникла на Покутті. 5 травня 1900 року коломийський адвокат Кирило Трильовський створив у Заваллі коло Снятина спортивно-пожежне товариство "Січ". Незабаром "Січі" стали найбільш масовими організаціями селянства в Галичині й на Буковині, де до 1914 року виникло, відповідно, 516 і 112 таких товариств.

Перша "Січ" на Буковині організувалась у Кіцмані - містечку, яке Юрій Федькович вважав головним осередком "народного духа" у краї. Саме там зростав майбутній просвітитель Сидір Воробкевич, якого навчила любові до українства "його бабка, кіцманська добродійка Параска Воробкевич (...). Співала онукові пісні народні, оповідала казки та історії з козацького життя (...)", - пригадував один із сучасників.

Наприкінці XIX - на початку ХХ ст. у Кіцмані виникла низка українських товариств, там бували з гастролями українські театри й окремі виконавці. Кіцманська школа, заснована 1780 року, була найстарішою у краї. 1888 року відкрилася 5-класна школа для дівчат, а 1897 року - українська рільнича школа.

Кіцмань був тоді центром повіту і мав статус "ярмаркового містечка". Його населення 1900 року складало 4782 особи, які мешкали у 986 будинках. Абсолютну більшість жителів, а саме 3855 (81,2 %), становили українці, які займалися головно сільським господарством. І все ж цісар Франц Йосиф І указом від 9 вересня 1902 року надав Кіцманю статус міста. "Правду сказавши, невибагливі кіцманці про так велике відзначенє і не снили. Однак воно прийшло і кіцманці захоріли на манію великости. В протягу одної ночи в кіцманецких селянах забилось міське серце (…)", - іронічно коментувала газета "Руска Рада" ухвалу кіцманської громади збудувати ратушу. Проте статус міста уможливив відкрити у Кіцмані українську гімназію (1904 рік).

Повітові чиновники-чужинці та місцеві москвофіли, до яких належав і міський голова Дмитро Бажан, ставили перешкоди українському рухові в місті. Цьому сприяла й селянська психологія частини кіцманських міщан. "Руска Рада" писала про це: "В Кіцмані щось доброго зробити, то так тяжко, як з каменя. Насамперед кождий чоловік там думає, що він найрозумніший на увесь світ. По-друге, всі наслухують, відки вітер віє, але ніколи не можуть зважити ся стати за правду, за добро, за своє право". Часопис закликав: "А ви, кіцманські міщани рускі, що повиннісьте дбати за честь і за славу руского народу, скиньте вже раз заслону з очей велику і порозумійте вже раз добре, хто ваш брат, а хто собі рад. Єднайте ся всі до купи, станьте разом сердак з сердаком за свою правду, за свою долю та за ліпшу долю своїх дітей!"

За цих умов утворення "Січі" мало велике значення, бо завдяки їй люди починали проникатися козацьким духом волелюбності, національної гідності, громадської активності. Ініціатором заснування кіцманської "Січі" був освічений міщанин Тимофій Коричук, який став тимчасовим кошовим. Він підтримував зв'язки з

К. Трильовським і за зразок статуту товариства взяв статут коломийської "Січі".

Установчі збори "товариства гімнастичного і сторожи огневої "Січ" у Кіцмані були скликані у неділю, 2 листопада (за новим стилем) 1902 року, о 2-й годині дня. На них прибули кіцманські парубки, гості з Чернівців і Покуття. Зібрання відкрив Т. Коричук, який підкреслив: "Товариство се не тільки має хоронити людські оселі перед грізною силою огню, яка в одній хвилі заміняє ціле мужицке майно в попіл і згарища, але товариство таке має бороти ся також проти темноти. Темний мужик не знає, що йому вільно, а що не вільно, задля того з мужиком обходять ся, як зі скотиною. Хто хоче кого висміяти, то мужика, бо знає, що мужик несвідомий свого права і своєї гідности. Хто хоче кого використати, то найкрасше мужика, бо знає, що безрадний мужик дасть ся чим-будь обдурити. "Січ" має за ціль виховати нам в боротьбі з огнем і темнотою хоробрих козаків, свідомих своїх прав, свідомих сего, що они на те жиють, аби вибороти для свого народа красшу долю". Отже засновники товариства вбачали завдання "Січі" не тільки у "пожарничо-руханкових" тренуваннях, але й у піднесенні соціальної і національної свідомості селянства через просвіту. В цьому мета "Січі" співпадала з ціллю кіцманської філії "Руської Бесіди", організованої того ж 1902 року.

Було обрано старшину: Т. Коричука - кошовим, М. Северина - осавулом, М. Булавку - учителем пожарництва, М. Литвинюка - скарбником,

 

О. Савчука, М. Бояновського, Г. Пігуляка (Семенового) і Г. Пігуляка (Тодорового) - четарями.

З привітаннями виступили посланці студентської "Січі" в Чернівцях, снятинської і турадської "Січей", читальні "Просвіти" в Нижневі та інших товариств з Покуття. Юлія Зінкевич із Снятина прочитала віночок патріотичних віршів. Збори завершились пізно увечері виконанням гімнів "Ще не вмерла Україна" і "Не пора".

На перших порах "Січ" зазнавала утисків з боку місцевої влади. На початку грудня 1902 року газети повідомляли, що пошта в Кіцмані віддає часопис "Гайдамаки", який передплатила "Січ", "до цензури уряду громадского, а потім доперва адресатові". Москвофіли зводили наклепи на товариство, підбурювали проти нього несвідомих міщан, вчиняли проти "січовиків" провокації. "Буковина" на початку 1903 року писала про кіцманську "Січ", що її розвій "спиняли вороги народної освіти таки в сердаках, яких там повно, що й заходять ся загасити і цю іскру, хоч би навіть клеветами".

Проте товариство завойовувало все більші симпатії серед молоді Кіцманя й околиць. "Січовики" й народні учителі пропагували ідею створення "козацьких кошів". Навесні 1903 року за допомогою кіцманської "Січі" учитель Химичук організував таке ж товариство в Лашківці. Кошовий Т. Коричук та "січовик" Остап Попович (син Омеляна) взяли участь і в установчих зборах "Січі" у Вашківцях 4 жовтня 1903 року.

До речі, Остап Попович на других загальних зборах товариства, які відбулися 13 грудня 1903 року в Кіцмані, був обраний кошовим, а

Т. Коричук - осавулом. Збори переобрали майже всю старшину: учителем пожарництва став І. Павлюк, справником М. Мацюк, скарбником М. Северин, четарями М. Янчук, М. Литвинюк, І. Фівчук і В. Лоюк. Після цього активність кіцманської "Січі" помітно зросла.

За її допомогою була створена "Січ" у Кліводині, перші загальні збори якої відбулися 24 січня 1904 року. Її кошовим став учитель І. Никоряк. 14 лютого кіцманчани взяли участь в організації "Січі" в Шипинцях, кошовим якої став учитель М. Скакун. Це була вже п'ята "Січ" на Буковині.

Як справжній "тріюмф у побіднім поході народної ідеї" сприйняла українська громадськість краю створення "Січі" в "гнізді шершенів, в однім з головних осідків кацапскої кирині" - селі Суховерхові, де верховодили москвофіли. Під час перших загальних зборів, які відбулися 20 березня 1904 року, під'юджена кіцманським бурмистром Бажаном "здеморалізована банда чунгузів" напала на "січовиків", незважаючи на присутність Єротея Пігуляка - депутата крайового сейму та Державної Ради, кошових п'яти "Січей" і гостей з Кіцманя та сусідніх сіл. Газета "Буковина" заявила, що інцидент у Суховерхові свідчить "прямо про завішенє конституційних свобід в Кіцманськім повіті (...). Як видно, тут права личної свободи, житя, майна і честі не єствують. Все ж таки ми живемо в конституційній державі, в якій щось подібного власті не сьміють толєрувати (...)".

Після цього інциденту, який набув широкого розголосу, кіцманська влада була змушена припинити переслідування "січовиків", хоча вороже ставлення до них ще зберігалося. "Кіцманскі хруні, - писала "Руска Рада" у квітні 1904 року, - дорікали одному господареві, що він пускає сина до "Січи". На то відповів господар, що він рад тому, бо в "Січи" вчиться син розуму, а в коршмі - пиятики".

Цей епізод відобразив зміни у ставленні селянства до "Січей", які з весни 1904 року почали зростати на Кіцманщині й по всій Буковині, наче гриби після дощу. "Січова" ідея досягла найвіддаленіших куточків на півночі і півдні краю, від Василева на Дністрі до Рус-пе-Боула Кимполунзького повіту і Плоски на Путильщині, де "Січі" утворилися на початку 1905 року. Повсюдно збори "січовиків" відбувалися під малиновими "бандеріями", прикрашеними синьо-жовтими стрічками, і завершувалися співом національного гімну "Ще не вмерла Україна".

Навесні 1905 року на Буковині існувало вже 60 "Січей". Бурхливий розвиток селянських організацій мав іноді несподівані наслідки. Так, кіцманський бурмистр Д. Бажан, мріючи про депутатство у Буковинському сеймі, почав виявляти прихильність до місцевої "Січі", прийшов на її треті загальні збори (24 вересня 1904 року) і навіть виголосив патріотичну промову, за що був обраний "Січовим батьком".

Кіцманські "січовики" залюбки давали театральні вистави, на яких, як правило, "публики була повна саля". Вони вивчали і виконували "січові", козацькі і народні пісні, а Т. Коричук навіть писав тексти пісень для "Січей".

Непересічною подією у житті "січовиків" стала зустріч з Миколою Лисенком у Чернівцях. 10 грудня 1903 року представники "Січей" з Кіцманя і Вашківців зі словами "Буковинські "Січі" вітають Вас, великий сину України, хлібом-солию" піднесли йому на "січових" стрічках коровай. Композитор поцілував хліб і щиро подякував селянам за таку шану. По спільнім обіді в Ремісничому домі відбулася дружня бесіда славного гостя із "січовиками", які розповіли йому про свої товариства.

Згодом кіцманська "Січ" увійшла до "Союзу Січей на Буковині", брала активну участь у крайових "січових" святах, продовжувала ширити просвіту та культуру серед молоді.

М. Грушевський відзначив, що "Січі" "нечувано порушили народні маси, розбудили в них бажання знання, освіти, інстинкти організації й солідарності". Приклад кіцманської "Січі" свідчить, що ці товариства піднесли національну свідомість і політичну культуру селянства. Певною мірою завдяки їхній підготовчій роботі стало можливим і народне віче українців Буковини 3 листопада 1918 року, яке одностайно висловилося за "прилучення австрійської часті української землі до України". Серед учасників віча були й кіцманські "січовики"...

100 років тому в Кіцмані було піднято малиновий прапор першої на Буковині "Січі", яка своєрідно виявила прагнення селян бути козаками - вільними людьми на вільній землі. Віддаючи їй шану і відзначаючи її славний ювілей, варто звернутися й до повчального досвіду і прикладу "Січей", які підносили самосвідомість, організованість і солідарність селянства та міщанства, тобто виконували завдання, що залишаються актуальними й понині.

   http://www.bukinfo.com.ua/show/news?lid=21338
Категорія: Новини КІЦ | Переглядів: 546 | Додав: koizman | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вітаю Вас Гість