Нажаль сайт вже не живе він помер часу на його оновлення немає
Сайт "Старе місто " загальне краєзнавство, видатні
особистості міста, релігія, культура, освіта, спорт, дозвілля та новини,
сворений з нагоди 600 - річного ювілею міста Кіцманя. Матеріли сайту -
викличуть, без сумніву, значний інтерес як професійних істориків та
краєзнавців, так і широкого загалу інтернет читачів, яким не байдуже минуле
рідного краю так і сьогодення.
Герб м. Кіцмань в період Австро-Угорщини
Герб м. Кіцмань в Румунський період
Прапор. Опис герба м. Кіцмань Центральним елементом герба є гербовий щит синього і зеленого кольорів, виконаний відповідно до рекомендації Українського геральдичного товариства (УГТ). При створенні нового герба була взята форма Іспанського щита, що є традиційним для міст і сіл України. Прийнята система прикрас символів і елементів герба:Синій колір герба означає вірність, чесність городян, їх бездоганність у праці, а також водні ресурси, якими так багатий місто;Зелений колір щита символізує періодичне оновлення землі, зелену красу міста;На щиті розташований кінь - символ працьовитості та господарської удачі, благополуччя жителів міста. До того ж кінь є символом міста Кіцмань з часів Австрійської Імперії і Румунського періоду;У правому верхньому кутку щита розміщена бочка, в якій, згідно з легендою, жінка на ім'я Кица (звідки і походить сучасна назва міста) втопила турка. Це знак поваги сучасників до історії, історичних символів краю;Картуш (обрамлення) щита - колосся пшениці і гілки бука золотистого кольору, виконаного згідно з вимогами УГТ;Верхню частину картуша вінчає квітка рододендрона східно-карпатського червоного, відомого в народі під назвою «червона рута»;Корона означає статус поселення. Кількість зубців на вежі і колір свідчать про те, що поселення є містом повітового, а в нинішньому розумінні районного значення;У нижній частині зображена грамота молдавського князя, де в 1413 році вперше згадується поселення, на місці якого розташоване місто Кіцмань. герб міста в наші дні
Кіцмань — старе місто на Буковині, районного підпорядкування, центр
Кіцманського району в Чернівецької області. Розташований на річці Совиці —
притоки Прута з лісовим угідям, за 20 км на північний захід від обласного центру.
Через місто проходить автомагістраль Чернівці — Тернопіль і залізниця.
Населення — 7,6 тис. чоловік.
Архелогічні знахідки підтверджують, що на тереторії Кіцманя було поселення ще в
добу пізнього бронзового віку ХІ – VІІ століття до н.е.
Це одна з унікальних знахідок на Буковині. Скарб, якому три тисячі років, знайшли у Кіцмані під час земляних робіт на подвір’ї у Пігуляка Я.І. брати Володимир і Сергій
Булеги. Одного погляду на знахідку було достатньо, щоби зрозуміти, що перед ними
– цінний історичний скарб.
У першій половині І тисячоліття н. е. нинішню територію
міста заселили стародавні слов’яни. їх пам’ятки (черняхівська культура)
виявлено по обох берегах річки Совиці, лівий беріг урочища «Долішній кут». В
північносхідній частині розкопані давньоруські поховання, де знайдено рештки
металевих та срібних сережок, бронзові кульки. На лицьвому боці металевого
чільця збережено квадратні пластинки з рельєфним зображенням у формі листочків.
За археологічними даним, Кіцмань почав свій розвиток непізніше XII ст. (Східна
околиця міста, лівий берег Совиці урочища «Лан»). Там же, на правому березі
р.Совиця, поблизу залізничної станції, виявлено ранньослов’янське поселення
Черняхівської культури (II –V ст. н.е.).
Історики гадають, що назва «Кіцмань» походить від Буковинського слова «коц»
килимок, бо тут жили майстри килимарства. Також припущення, що поселення
дістало свою назву від чоловічого імені Козьма (Koizma). Є версія про Кіцмань
від фамілії Кошман (Kotzmen) про чоловіка який виробляв з лози(верби) кошики.
Поширина легенда про виникнення
Кіцманя, засвідчує, що ще задовго до татарської навали на Буковину у 1240 році,
в п'яти-шести кілометрах на північ, між теперішніми Кіцманем і Заставною,
лежало велике селище Сичет. Воно розлягалось на помірному підвищенні гори Никулиха.
Його жителі займалися землеробством. Та одного разу Сичет зазнав татаро-
турецького нападу. Ординці забрали чимало людей в ясир (з татар. - полон),
пограбували їх. Багатьом мешканцям пощастило втекти і сховатися в букових
лісах. Згодом вони оселялися в зарослих ярах. Так поступово виникло нове
поселення. У новому безіменному селі жила вдова Параскіца, її дітей, раніше
взяли в ясир, а чоловіка вбили. Вона жила самотньо, збудувала хатину, розвела
господарство. Під час чергового походу татари натрапили на нове поселення,
пограбували його. До Параскіци прийшов один татарин. Набравши добра, він
гримнув: — Давай, Кіцо, квашених огірків! Вона з ненавистю глянула на нього,
промовила:— Візьми собі сам! — показала на велику букову бочку. Коли ординець
нахилився над бочкою, щоб взяти огірків, Кіца міцно схопила його за ноги і шубовснула в розсіл. Заброда виривався, бив ногами, та даремно. Жадоба помсти
надала Кіці сил, і вона не випускала душогубця з рук. Він, булькаючи в розсолі,
кричав : «Кіца — мана, Кіца — мана!»(«мана» з татар. – чорна, проклята). Про
цей випадок незабаром дізнались усі односельчани Кіци, мешканці сусідніх сіл. І
коли мова йшла про нове, безіменне село, то говорили: «Отам, де Кіца — мана».
Так і виникло мальовниче містечко Кіцмань.
Легенда про Кіцу (Художник К.Думітро)
Доброго від 6 липня 1413 року. За цим документом він подарував Великий КІЦ
(назва ця вживалася, коли йшлося про село з навколишніми присілками) своїй тещі
«...Олександр, істинний християнин і Господар Молдавський, дарує Великий Кіцмань з присілками Суховерхів, Давидівці, Хлівище, з маєтностями аж до села Валяви до так званого лісу «Діброва», своїй тещі Анастасії на довічне користування. А після її смерті вищезгадані села перейдуть до єпископства Радовецького святого Николая, де поховані його діди й прадіди. Всі доходи будуть належати єпископству.
Підтверджують це великі й малі бояри Олександрові: Станіслав, Ротопан, Міхаляш, Влад, Іон, Югша, а також підтверджують усі наші молдавські бояри.
Наказав Господар Молдавський логоветові Братею поставити на цю Грамоту печатку Господаря 6 липня 1413 року».
Пізніше, за її заповітом, воно було передано церкві. Інші джерела вчать, що Олександр Добрий у тому ж 1413 році подарував Кіцмань Радівецькій єпархії.
Поштові листівки –
Кіцмань кінець ХІХ початок ХХ ст.
Вперше Чернівці та інші міста і населені пункти згадуються в грамоті молдавського господаря Олександра Доброго від 8 жовтня 1408 року. Ця згадка про Чернівці пов’язана з розвитком торгівлі в регіоні наприкінці ХIV століття.
Кіцмань вул. Шевченка. Пам’ятник Франсу Йосифу початок ХХ ст.
Пошта 1891р. вул. Шевченка. Пам’ятник Франсу Йосифу 1898р.
Пам’ятник Франсу Йосифу 1898р.
Пошта 1891р. вул. Шевченка.
Вулиця міста початок ХХст.
Гімназія 1911р.
Залізничний вокзал 1895
Північна частина міста
Костел 1826р.
Костел після реконструкції 1909р
Міська управа (магістрат) 1891р.
Повітова управа літо 1899р.
Повітова управа осінь1899р.
Свято-Миколаївська православна церква 1876р.
Школа для хлопчіків 1908р.
Військовий духовий оркестр біля будинку Стрійського 1914р.
Грекокатолицька церква, повітовий суд, будинок Стрійського 1898р.
Повітовий суд 1898р.
Торговий будинок Філіпа Іванека 1898р.
Хата під соломою початок ХХст.
Кіцманчани кажуть — хто тут води напився, той тут і залишився.
Список використаної
літератури та матеріали.
1. Георгій Кривого. Світлини
нашої памяті. Історичний нарис - путівник Кіцмань 2005
2. Михайло Яровий.
Благословенна Богом Кіцманщина.Історико - публіцистичний нарис МП
"Марія" 2004р.
3. Ростислав Дуб. Кіцмань.
Путівник. Чернівці "Прут" 2001
4. Володимир Старик. Від
Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum 1914-1921 Між націоналізмом і
толерантністю. Чернівці "Прут" 2009
5. Місевич В.Х. Кіцмань.
Путівник. Ужгород "Карпати" 1978
6. DIE BUKOWINA EINE
ALLGEMEINE HEIMATKUNDE. Czernowitz 1899
7. Б.Тимощук «Північна
Буковина земля слов’янська». Видавництво «Карпати» Ужгород 1969р.
8. В.Федорак Н.Черкач
«Оповідання з історії рідного краю» Чернівці «Зелена Буковина 2004р.»
9. Аркадій Жуковський
«Історія Буковини» Чернівці редакція газети «Час» 1991р.
10. В.Федорак «Історія
рідного краю» Чернівці 2000 р.
11. Матеріали з різних
ітернет-видань.
Підбір матеріалів
Історик - Іван Мегера
Краєзнавець - Василь Ісар
Краєзнавець - Віктор Олексюк
Краєзнавець - Юрій Остафійчук
Комп’ютерне забезпечення
Василь Шварц
Автор ідеї та редактор
Дмитро Сухарик
