Шипинці, є легенда про виникнення назви села. Шипинці оточені мочарами та невеликими озерцями, які утворилися внаслідок танення снігів та сильних дощів. Ці водойми не висихали навіть у літню спеку, а вода нагрівалася так, що озерця аж шипіли. Одним з таких мочар має назву Кругле болото. Кажуть, що воно не має дна, а на його місці у давні часи існувало поселення, розпутні мешканці якого навіть у Великодній піст справляли забави і пили вино. За це село разом із його мешканцями поглинуло бездонне озеро. Жителі Шипинців вірять, що прийде час, коли озеро зникне, а село винирне.
Шипинці - село, яке розташоване в Кіцманському районі, Чернівецької області. Відстань до обласного центру 18 км. Населення – 3067 мешканців. Найдавніши населеним пунктом Кіцманського району є село Шипинці1359-1436р. Перші згадки про нього припадають на середину 14 ст.. Польський літописець Я.Длогуш під 1359 роком згадує землю під назвою «Шипинська». Так тоді називали територію Північної Буковини, адміністративним центром якої було с. Шипинці. Отже в середині 14 ст. Шипинці вже існували, а їх виникнення відноситься до більш раннього часу. Зібрані в останній час археологічні матеріали свідчать про те, що село виникло десь і другій половині 13 ст. Тоді ця територія входила до Галицько-Волинського князівства. Минуло понад сім сторіч як на території Буковини у північній її частині існувала автономна територіальна одиниця під назвою «Шипинська земля».
В першій половині 14 ст. на схилах Карпат в долині річки Молдова утворилось незалежне від Угорського королівства Молдавське князівство. Одержавши незалежність з 1359 року молдавські господарі прилучили до складу своєї держави ту територію Буковини, яку історичні документи в 14-15 ст. називають за її політичний центр Шипинці – Шипинською землею. Шипинська земля – складова частина Галицької Русі, як і інші галицькі землі, служила очевидно своєрідною розмінною монетою між польськими королями і молдавськими господарями.
На заході Шипинська земля межувала з володіннями Польщі, її кордоном була р. Колочин, яка і зараз є межою між Чернівецькою та Івано-Франківською областями. На Півночі Шипинська земля сягала до Дністра. Окрасою села є мурована безкупольна церква Різдва Богородиці 1812 року, збудована коштом поміщика Мирона де Костіна – власника Шипинців. Церква типово буковинська, тридольна, з бароковою дзвіницею над бабинцем. Накрита високим скатним дахом, вкритим черепицею. Фасади церкви відрізняються м’якою пластикою стін, які завершуються декоративними виступами в верхній частині з невеликих ніш і рядом цегли, що укладена під кутом до поверхні – традиційним мотивом місцевої архітектурної школи. На подвір’ї серед інших поховань є надгробки представників шляхетної родини де Костін – одного із впливових родів австрійської Буковини. Неподалік від церкви збереглися залишки графського парку, серед якого колись стояла садиба поміщика – фундатора храму.
Видатні діячі села; Собко Іван Миколайович 1963р. тренер, майстер спорту, бронзовий призер ІХ Спартакіади України серед дорослих, суддя Національної категорії, з 1975 року почав займатися боксом в спортивному товаристві «Динамо» м. Чернівці, був переможцем спартакіади школярів Міністерства освіти України, 1979 р. виграв спартакіаду школярів України. Володимир Миронюк 1953р майстер спорту міжнародного класу, чемпіон Європи. Ще навчаючись у 9 класі стає переможцем України серед юнаків на змаганнях товариства «Трудові резерви», через рік в 1970 році стає чемпіоном 12 Всесоюзної спартакіади «Трудових резервів» у цьому ж році виїжджає на навчання до Ленінграда, де успішно виступає на всесоюзних, європейських чемпіонатах та міжнародних товариських зустрічах у складі збірної команди Радянського Союзу, по-справжньому великого успіху він досягає в квітні 1972 року, вперше вигравши молодіжну першість держави. А через півтора місяця завоював у Бухаресті звання чемпіона Європи. В 1974 стає учасником і виграє Ленінградський міжнародний турнір. Василь Іванович Мошук 1950р.композитор, музикант, педагог, член спілки композиторів Буковини, автор багатьох пісень, його твори засвідчують, що він композитор широкого творчого діапазону, який добре володіє різними стилями пісенного жанру, написано понад 100 пісень різного тематичного спрямування для хору, вокальних ансамблів, дуєтів та окремих виконавців, покладено на музику композитора збірку пісень київської поетеси Ганни Саблук, в травні 2003 року презентував свій доробок на авторському творчому вечорі в Чернівецькому муздрамтеатрі ім.. О. Кобилянської, присвячений 30-річчю творчої діяльності композитора «Звучить моя струна», під такою ж назвою автор готує до видання першу збірку своїх пісень до якої ввійдуть пісні , написані на слова київської поетеси Ганни Каблук, місцевих поетів О. Винничук, М. Куєка, С. Заєць, М. Ярового та на власні тексти. керував відомим народними колективами «Журавка» (Чернівецького тепличного комбінату), нагороджений грамотами та відзнаками за концерти на Кубані в м. Києві на виставці досягнень народного господарства, нагороджений медаллю лауреата Всесоюзного огляду самодіяльної художньої творчості, присвяченій 40—річчю Перемоги нашого народу у ВВВ У березні 1989 року ансамбль «Журавка» під керівництвом В. Мошука стає дипломантом на першому фестивалі «Червона рута» в м. Чернівцях 1994 році створив дитяй гурт «Вишиванка» який 1996 році на Міжнародному дитячому фестивалі «Колиска миру» одержав звання лауреата конкурсу, соліст цього гурту Ігор Дроник з піснею В. Мошука «Сонячний край» став лауреатом пісенних фестивалів «Первоцвіт» та «Доля» . Одночасно композитор керував Лужанським народним фольклорним гуртом «Червона калина», Пісні В. Мошука приносять людям радість і насолоду, є гідними нашого часу, пробуджують почуття національної свідомості і патріотизму до своєї рідної землі. Іван Козак 1946р. майстер спорту, призер Радянського Союзу, чемпіон України з боксу, провів на рингу 265 боїв, з яких лише 15 програв, його техніка ведення бою, свого часу, вважалася еталоном для українських боксерів. Ілля Васильович Богданюк 1941р. композитор, композитор і співак ,заслужений працівник культури лауреат та дипломант багатьох фестивалів і конкурсів, зокрема дипломант Першого Всесвітнього фестивалю козацької пісні (1998 р.) полюбилися слухачам у його виконанні пісні, які часто звучать по радіо і телебаченню, публікуються у районних і обласних часописах. Його виняткові музичні здібності дають можливість писати досить вдалі пісні, які відзначаються мелодійністю і цікавим змістом до збірки «України моя» увійшли кращі пісні, написані ним за останні роки. В них оспівується любов до України і рідного краю, є пісні присвячені захисникам Вітчизни, а також пісні про кохання. Місевич Василь Хрізонович1941р.поет - пісняр, член Національної спілки письменників України, лауреат літературно-мистецької премії ім. Сидора Воробкевича та лауреат літературної премії імені Дмитра Загули, член спілки журналістів України. Ним написано і видано в різнитх видавництвах 9 поетичних збврок з різною тематикою, в яких надруковано понад 500 віршів. 2 поетичні збірки на історико-краєзнавчу тематику. Окремі вірші перекладені на російську та молдавські молви. На 22 тексти його віршів композитори В.Линдик, М. Новицький, В. Мошук написали музику. Орест Миколайович Івасюк 1920-2006 рр. композитор, автор збірки пісень «Квітує Україна» (1997 р.), народився і довго працював, близько 50 років очолював хор шипинчан, які виступали не тільки на сценах рідного краю, але гостинно вітали наших земляків столиця України – Київ. Омелян Масикевич 1914р.поет, перекладач, був безпідставно репресований. Після реабілітації жив на Тернопільщині, а згодом у Москві. У 1971 році видав збірку японської поезії у власному перекладі під назвою «Місяць на Фудзі», «Сто японських хоку», є автором низки цікавих оригінальних ліричних полезій «Яблуні на проспекті», «Московські липи», «Осінь» та багато інших, видав монографію з історії Буковини під назвою «Шипинська земля» Орест Масикевич 1911-1980 рр.письменник, перекладач, створив у селі 4-х голосий хор і сам диригував ним. Був головним редактором газети «Час». Видав кілька збірок поезії, зокрема «На місячних перехрестях» (1971 р.), «Буреквіт» (1979 р.), а в 1983 р. вже після смерті поета, побачила світ книжка лірики «Ключ - зілля». В селі є такі заклади: пошта, медичний заклад, навчальний заклад, клуб, бібліотека, краєзнавчий музей, банківська установа.
Основне населення українці. Мешканці села займаються землеробством і тваринництвом, підприємницькою діяльністю та працюють в різних закладах.
Органи місцевого самоврядування Стрілецько-Кутська сільська рада.
Покриття мобільним телефонним зв’язком: МТС, Київстар, Life, Beeline, Jeans, Djuce.