Сухарик (на фото зліва) та В. Олексюк самостійно створюють персонажів свята та шиють костюми. Фото автора
Дмитро Сухарик та Віктор Олексюк відтворюють традиції міста, створили сайт та видали фотоальбом до 600-ліття Кіцманя
Про 600-ліття Чернівців, яке відзначили три роки тому, знали не лише в Україні, а й далеко за її межами. Тож відсвяткувати разом з чернівчанами цю дату приїхали іноземці з усього світу.
Та, як з'ясувалося, на теренах краю є ще одне місто такого ж поважного віку, як і Чернівці. Мабуть, мало кому відомо, що 2013 року відзначатиме своє 600-річчя мальовниче містечко на Буковині – Кіцмань.
Про таку поважну дату міста, яке славиться знаними людьми на всю Україну (Володимир Івасюк, Ані Лорак, дует "Писанка" та інші), добре знають хіба що самі його мешканці. Аби привернути увагу громадськості до свого міста та зберегти його традиції, містяни докладають чималих зусиль. Вони, як можуть, популяризують свою маленьку батьківщину.
Із двома з них – Дмитром Сухариком та Віктором Олексюком поспілкувався кореспондент «Погляду».
Небайдужі кіцманчани самотужки роблять все, аби зберегти хоча б дещицю історії, культури та звичаїв своїх предків.
Нещодавно світ побачив фотоальбом історії міста Кіцмань "Кіцмань 600. Старе місто оновлене часом". Д. Сухарик співпрацюючи з краєзнавцями та істориками, самотужки упорядкував примірник. Старі фотографії міста, історичних споруд, бургомістрів впродовж року вишукували, де могли.
http://artcc.ru/Графика/Фотокнига-Кицмань-600.html
«Коли люди із захопленням оглядають наші костюми, отримую такий заряд енергії, наче заробив купу грошей».
Д. Сухарик
– Це пілотний проект, наразі видрукували лише два примірники, – розповідає автор проекту Д. Сухарик. – Та, як завжди, на те, аби видати книжку, забракло коштів. Мерія пообіцяла підтримати, та фінансів катма.
Ще один проект Д. Сухарика для популяризації міста до 600-річчя – створення сайта міста Кіцмань (http://koizman.ucoz.ua/). Інтернет-портал запустили в травні 2010 року. Чоловік самотужки його наповнює. Тут можна знайти інформацію про історію життя і культурну діяльність районного центру та всіх його населених пунктів.
– Інформацію про походження населених пунктів Кіцманщини знайшов у книжках, виданих ще за часів панування Австрії на Буковині.
– Наповнюю сайт у дозвілля, за це ніхто не платить, все на ентузіазмі. Мені приємно, що можу зробити щось корисне для громади, – каже Д. Сухарик.
Аби кожен охочий міг дізнатися історію міста, адже старші люди не користуються Інтернетом, на основі матеріалів, взятих із сайта міста, кіцманчани створили стеллу у колись занедбаному сквері. Там є фотографії ветеранів, відомих вихідців з міста тощо.
Щоб така поважна дата міста не минула безслідно, Д. Сухарик розробив логотип Кіцманя та запропонував міськраді встановити його на ліхтарях. "Людям треба якось нагади про свято, адже зазвичай на
День міста побілять бордюри та видадуть грамоти і все".
– Часто Кіцмань навідують австрійці, – розповідає краєзнавець Віктор Олексюк. – Влаштовуємо для них сценки, перегляд відеоролика про наше місто. Австрійців тут поважають, адже за часів їхнього панування на Буковині в місті збудували школи, лікарню, зробили його європейським. Старожили розповідають, що така повага до Франца Йозефа – імператора Австрії, тому що він нікому не забороняв розмовляти українською мовою. У Кіцмані на той час відкрили першу українську гімназію. Такої не було навіть в Чернівцях. Саме Ф. Йозеф надав поселенню статус міста.
Коли Ф. Йозеф проїжджав Кіцманем, йому факелами освітлювали шлях, а портрети висіли в кожній хаті поруч з іконами.
Краєзнавці запропонували до 600-ліття Кіцманя відновити пам'ятник Ф. Йозефу.
Приватний підприємець створив самодіяльний театр
Дмитро Сухарик займається приватною діяльністю. Та без свого захоплення мистецтвом уже не може.
«Затягнуло в культуру, вже не можу від цього відійти, жартома каже чоловік. Неодноразово думав, навіщо мені це? Просто дуже люблю своє місто і намагаюся зберігати традиції наших предків».
2013 року відзначатиме своє 600-річчя мальовниче містечко на Буковині – Кіцмань
Після служби в армії (з 1996 року) чоловік взявся відтворювати в Кіцмані традиції свята Маланки. Збиралися з парубками, ходили переодягнені від хати до хати, маланкували, влаштовували сценки.
Професійніше почали цим займатися 2008 року. Тоді до гурту кіцманчан приєднався краєзнавець В. Олексюк. Створили етнофольклорний самодіяльний театр.
– Назву театру придумав несподівано, – розповідає ініціатор його створення Д. Сухарик. – Напередодні одного виступу нам передзвонили та запитали, як називаємося. Тоді, не довго роздумуючи, відповів, – «А калина – не верба».
Так ця назва за нами й закріпилася.
Постійних артистів у театрі є до десяти осіб. Це наші односельці, люди різних професій та віку, від 15 до 50 років. Також приєднуються до нас всі охочі: ті, хто хоче пожертвувати своїм вільним часом. Оскільки театр ні від кого не залежить, іноді для постановки та створення образів доводиться витрачати свої кошти.
– Міський відділ культури запропонував нам працювати при Будинку культури, – каже Д. Сухарик. – Та ми не хочемо від когось залежати. У нас все відбувається лояльно, є демократія. Працюємо за бажанням.
Знаючи про високий рівень постановок театру, їх запрошують з виступами на різноманітні свята не тільки районного масштабу. Упродовж останнього року кіцманчани взяли участь у фестивалі "Хотинська твердь", "На гостини до Івана", день Незалежності тощо. А нещодавно екранізували відому легенду про місто Кіцмань.
Напередодні новорічно-різдвяних свят у театралів багато роботи. Адже коли люди відпочивають, вони працюють. Окрім маленьких сценок до дня Св. Миколая, вже розпочали підготовку до Маланки.
– Самотужки придумуємо образи, – тематика у нас австрійського періоду, – та навіть шиємо костюми, – каже В. Олексюк. – У Дмитра для цього є швейна машинка. Перекроюємо та перешиваємо старі речі. Люди знають, що ми на цьому не заробляємо, тому самі приносять нам цікаві старовинні знахідки: костюми, чоботи, кітелі тощо.
– Коли люди із захопленням оглядають наші костюми, отримую такий заряд енергії, наче заробив купу грошей, – ділиться Д. Сухарик. – Моє захоплення приносить душевну приємність. Можливо, колись нащадки оцінять наш труд, – жартує Дмитро.
Ще одне захоплення Д. Сухарика – світлодіодні фігури
Ще одне захоплення чоловіка – виготовлення світлодіодних фігур. Спершу Д. Сухарик робив їх для оздоблення свого подвір'я. Та коли сусіди почали проситися сфотографуватися біля них, виникла ідея створити у Кіцмані топіарний зоопарк. Наразі чоловік вирішує з міськрадою, де у місті виділять для цього земельну ділянку.
Зі своїх фігур майстер не продав жодної. На різноманітних сайтах вони вартують, залежно від розміру, 2,5-3 тисячі гривень. Свої Дмитро пропонує приблизно по тисячі гривень за штуку, аби повернути гроші хоча б за матеріли.
Світлові фігури (так звані мотиви) – це каркасні конструкції, виготовлені з використанням світлового шнура (дюралайт, Rope Light), електричних гірлянд, стробоскопів та інших матеріалів. Їх можна використовувати для створення святкової новорічної атмосфери.
Фігури бувають плоскі (2D) і об'ємні (3D), можуть бути різних форм і розмірів. За тематикою, як новорічні, так і застосовні протягом усього року.
Їх можна накладати, підвішувати, встановлювати на горизонтальних поверхнях, а саме: стовпах, використовувати для оформлення фасадів будівель.
Вони бувають прості – зірки, сніжинки, ялинкові кулі, подарунки, свічки, так і складніші орнаменти (найбільш популярніші) – дерева і кулі, сніговики і пінгвіни, Діди Морози та Снігуроньки. Їхні розміри можуть становити 40 см, а то й більше 10 м.
Основою для кріплення світлових орнаментів є алюмінієвий каркас та світлодіодний шнур (дюралайт).
Ольга МАКСИМЮК
|
